Твiр оповiдання з обрамленням на любу тему, на 2 стр) )

На дворі була страшна злива. важкі краплі з гуркотом падали на підвіконня. на дворі булосвітло, майже як вдень, від блискавок. у каміні горить вогонь. саме час для того, аби закутавшись в покривало, слухати цікаві або страшні історії. як і завжди, дядько степан збирає всіх дітлахів навколо себе і розпочинає свою розповідь: " колись, коли я ще був юнцем, ми завжди на івана купала ходили до річки з дівчатами. пускали на воду вінки і через вогнище. от і цього року ми вирішили святкувати це свято на березі.   я одягнувся у святкове вбрання: святкова вишиванка, штани і гарні, майже нові чоботи. мати поблагословила на дорогу і я пішов по селу співаючи і скликаючи хлопців і дівчат. усі мої друзі миттю вибігали зі своїх домівок,  ставали коло мене і підспівували "наші пісні". всі, навіть бідніші від інших, були гарно вдягнені, бо це було велике свято в наш час. почали збігатись дівчата. в своїх нових вишиваних платтях, вони починали підспівувати своїми неймовірно-ніжними голосами. усе це було схоже на спів професійного хору.    прийшовши на берег, ми з хлопцями відразу почали збирати хмиз для вогнища. а дівчата збирали найгарніші квіти в лугу для своїх вінків. уже й вогонь палає і віночки сплетені, як тут ми помітили, що михайла не вистачає.   - він же йшов з нами? - розгублено запитала марічка.   - здає - не второпав іван.   - ой, людоньки, напевне його вкрали русалки! - сказала  олена, вона в нас вірила у все, про що тріпають люди.   - що ти мелеш? ! - гиркнув василь. - чого віриш у всіляку дурницю?   - - ледь стримуючи сльози відказала оленка.   - не сваріться! - втрутилась тетянка - зараз всі дружно підемо його шукати. напевне, пішов глибше в ліс та й заблукав. усі погодились, розбились на пари, щоб самому не йти, ніч все таки, і відправились на пошуки.  мені тоді випало йти з катрею. розумна дівка, гарна і не вірить у всяку нісенітницю. йшли ми мовчки, аж тут:   - поглянь-но  тільки. - звернула вона увагу.   - як гадаєш, що це? - вирішив порадитись я.   - схоже на сліди. - відповіла вона швидко й невимушено - ходімо скоріш туди! - вона вказала напрямок, куди вели сліди.   - може покличемо інших?   - ти, що, злякався? - лукаво посміхаючись, запитала катря.   - чому ти так вирішила? - і я побрів за нею. пробираючись усе далі в ліс, ми помітили, що в кущах щось рухається. я відразу вирішив, що це змія або ще яка звірина. та дівчина не повірила і вирішила перевірити. чесно сказати, це дуже добре,  що вона наполягла на своєму, бо в кущах лежав михась. обіймаючи декілька гілочок хмизу, він спав, пошептуючи щось собі під носа. ми з катрею вирішили покликати усіх. і коли компанія була в повному складі, хлопець прокинувся. спіймавши на собі наші погляди, він сором"язливо встав і мовчки пішов до берега. всі йшли сміючись,бо не розуміли: як можна заснути посеред лісу?   і ми з катрею посміхаючись поглядали один на одного. зізнаюсь, вона припала мені до душі.    після такої пригоди святкувати було ще веселіше. дівчата спустили свої прекрасні віночки на воду і довго споглядали, як ті пливли за течією. а ми з хлопцями через вогнище і коли підійшли дівчата, я несподівано сам для себе схопив катрю під руку і потягнув її до вогню.  з тих пір ми часто проводили з нею час й  завжди були разом". - закінчив свою розповідь дядечко.   - дядьку степане, - раптом сказала світланка - а катря - це наша тітонька катя?   - так діти мої. - посміхнувся дядько. - я ж казав: "з  тих пір ми з нею разом".

Так багато не наглій це вже занатто