О дубе , дубе , хто тобі дав сили устояти проти вітрів і злив. Мабуть , земля , яка мебе зростила. Мабуть , народ , який тебе садив.
Треба підкреслити всі члени речення ( синтаксичний розбір) ів

  що було б, якби всі українці були, як одна сімя

    у сім'ї завжди дбають один про одного і у скрутні хвили. я дуже люблю свою родину і також я люблю свій рідний народ, тому іноді уявляю що було б, якби всі українці були, як одна сім'я.

      зважаючи на те що українці -  дуже щирий,гостинний,доброзичливий,терплячий народ, нове життя стало б світлим і добрим. були б кращі умови і панувало б порозуміння. люди б вище цінував працю інших і самі намагались зробити щось краще, так як це принесе користь іншим. ми б разом турбувались про стабільність держави і спільними зусиллями виводили її на нову арену всесвітнього визнання. згуртована праця б зміцнити національну гідність і країні з економічними проблемами.

        багато незгод випало на долю українців. на сьогоднішній день налічується велика кількість емігрантів, жебраків   та безхатченків. хіба б було таке у щасливій родині? де віра в те,що якщо ти десь оступився, то людина завжди протягне тобі руку ?

не будучи сім'єю ми не відчуваємо   того добробуту і підтримки, про яку мріємо! тому будьмо щирими і привітними, тому що віра у краще майбутнє, підкріплена активними діями зближує народ і перетворюю в одну міцну сім'ю.

у мене талант (бугага) до приготування їжі проявився в 10 або 11 років. мені здається, від безвиході. у те літо мене відправляли до бабусі на дачу. всього на тиждень або два, я більше ніколи не витримувала без батьків. а моя бабуля готувала досить посередньо. вона могла взагалі забути про їжу, копаючись на грядках або дати мені на обід малинки з молочком. а я любила м'ясо. завжди. ну і додатково, бабуля дуже любила пріпахать всіх до садово-дачних робіт, що я не виносила до тремтіння. тому, відправляючись до неї, я придумала, що мій обов'язок буде - готувати нам є. по дорозі тато купив мені кулінарну книжку, чомусь про польську кухню, і я почала по ній готувати. не всі експерименти, звичайно, були вдалими. але слава богу, ні бабуся, ні батьки, ніколи не викидали мою їжу. і навіть нічим не висловлювали свого невдоволення. я ж, натхненна, жерла все, що приготую. я готувала там мінімум два рази на день (на сніданок по колишньому бабуся давала мені малинку з молоком). і пізнала безліч базових правил. і чомусь навчилася готувати рівно дві з половиною порції (щоб поїсти вдвох і добавка! )правилами досі користуюся, а товку вважаю - найприємнішою і легкою обов'язком. і головне, приготувавши обід, можна вже не прибиратися - борги перед суспільством виконані))загалом, у мене склалося кілька факторів: по-перше, я дуже любила смачну їжу - у мене мама дуже добре готує. по-друге, обставини. у третіх, непереносимість якихось інших обов'язково-побутових занять, і найголовніше - прихильне сприйняття моїх експериментів близькими. взагалі, мені здається, що люблячі готувати - це в першу чергу люблячі є. а любов до їжі з'являється (або не з'являється) у самому ранньому віці, коли тебе або змушують жерти кашу, або вибір - є зараз чи поїсти пізніше.