Зробіть морфологічный розв'язок числівника 330​

Яйшов по вулиці.був похмурий осінній день, на асфальті розляглося мокре, опалення листя. я сів на лаву і почав думати про щось своє, бо навіть не помітив, як до мене підсіла мила дівчина, схвильована чимось дуже радісним. неочікувано вона звернулася до мене: - привіт! я не хотів їй нічого відповідати, але щоб вона не образилася все ж привітався. - чудовий день! чи не правда? - продовжувала незнакомка. -я так не думаю, -все також похмуро відповідав я. -знаєш, сьогодні я старенький бабусі перейти дорогу, а розгубленому чоловікові зібрати впалі на землю папери, а молодій мамочці потримати дитину, поки вона ловила, злетівший з її голови, капелюх. -чого ти так радієш? вони ж нічим тобі не відплатили. твоя , вона ж чогось коштує? -мені не потрібно нічиїх грошей за свої добрі справи.вони відплатили мені своєю посмішкою, в їх очах блищала радість, вони були мені вдячні. цього досить.ти також можеш робити добрі справи! -але навіщо? -з якимось здивуванням відповів я. -ти отримаєш ні з чим не зрівняну радість, іншим. бачачи, як радіють люди виникає відчуття, що ти потрібен.і не потрібно бути супергероєм, не потрібно рятувати принцесу від лап дракона. добрі справи можуть бути маленькими, але значимими для інших.-вона говорила це мені від усього сердця, що аж сльози заблищали на її очах. вона пішла і побажала мені успіху.її слова були настільки щирими, що змусили мене поміркувати над ними. я пішов з парку з думкою, що пора вже і мені робити добрі справи.може, тоді і я буду такий щасливий як та мила дівчина.

                        найкраще місце на землі - моя україна я народився та живу в україні, це моя батьківщина, мій улюблений куточок землі. я дуже люблю мальовничу українську природу. безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. в усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. хоч, я впевнений, на землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. і я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.мій рідний край – це мова, пісні, книжки. це знайомі з дитинства казкові герої. це найперші спогади про власне життя. на мою думку, втратити все це – величезне горе. згадуючи про людей, яким доводилося залишати батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. а ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною… усі ми на землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. ми маємо поважати одне одного. я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.