Виписати речення з дієсловами у минулому часі; визначити їх граматичні категорії (вид, дієвідміна, час, число); виконати синтаксичний розбір четвертого речення (підкресліть головні та другорядні члени речення; зверніть увагу, що звертання членом речення не буває)
1.Тихі, ніжні зорі спадали з неба – білі, непрозорі – і клалися в намети (Леся Українка).
2.Співають ідучи дівчата (Т. Шевченко).
3.Люблю пісні мойого краю (М. Рильський).
4.Весна сплела із рути вінок для тебе, сину...(М.Івасюк).
5.Зацвіла в долині червона калина... (Т. Шевченко).
6. Рідна мати моя, ти ночей недоспала... (А. Малишко).

вот как вариант. я не уверена что он подходит.

колись дуже давно, жив на землі народ. було це сильне, красиве і могутнє плем'я. вони дружно працювали, вирощували врожаї. полювали. розводили худобу. заможно жили ці люди. та була у них одна велика біда: не мали вони мови. зовсім не могли розмовляти, співати пісень, не могли сваритися, вимовити слів радості й любові, томупосмішка рідко торкалася їхніх облич. а винні в цьому були вони самі.

багато років тому цей народ образив добру фею - мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них., забравши з собою слова-квіти.

оніміле плем'я давно пошкодувало, що скоїло таке, та часу назад не повернеш, помилки не виправиш. у тому племені, по сусідству, жила дівчинка з довгою косою, добрим серцем і великими, як небо, очима та хлопчик, який чудово грав на сопілці. хлопчик часто заходив до сусідів. щоб подивитися на прекрасні вишиванки дівчинки, а вона заслухалася його грою.

бачачи, як тяжко горює їх народ без мови, діти самі теж переживали, бо не могли висловити своїх думок і почуттів.хлопчик подумав відшукати мову, попросити у неї вибачення за свій народ і повернути втрачені слова-квіти. дівчинка вирішила піти з ним, бо одна голова - добре. а дві - краще. та як же вони обізвуться до мови, як скажуть, чому прийшли? дівчинка вишила їх прохання на рушникові, він вийшов прекрасним, а хлопчик спробував домовитися через гру на сопілці. і полилась чарівна мелодія, якою всі заслухалися.

чи довго шукали фею діти, чи ні, того ніхто не знає. знайшли її серед величезного поля, засіяного квітами-словами, які вона доглядала. від пахощів цих квітів запаморочилася голова у дітей, а з вуст полилася пісня. діти показали свої дари. побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, мова все зрозуміла без слів. взяла цілі оберемки своїхчарівливих, запашних різнокольорових слів і пішла за дітьми, понесла мову людям.

з низько схиленими головами, з пошаною зустрічало плем'я мову. радості не було меж. вдихнули люди аромат чарівних квіті і заговорили, заспівали від щастя. з того часу бережуть вони слова-квіти, шанують мову, як найбільший, найкоштовніший скарб.

традиції та манери спілкування детермінуються загальною та моральною культурою суспільства, а тому у кожний історичний період мають власні стійкі особливості, які в сукупності утворюють певний тип спілкування. кожен тип пов’язаний з особливостями епохи, а тому переживає разом з нею зародження, розквіт та згасання, хоча певні елементи даного типу зароджуються ще до його повного оформлення і залишаються у наступному типі.в поведінці окремої людини ми можемо бачити як переважання одного типу спілкування, так і поєднання елементів різних типів.при аналізі історичних закономірностей міжособистісного спілкування доводиться спиратися на писемні джерела: історичні документи, наукову, художню та епістолярну літературу - а також на реально існуючі, але рудиментарні зразки спілкування, які є пережитками минулого.

найбільш тривалим, помітним і чітким за ознаками історичним типом спілкування, сліди якого ми ще постійно відчуваємо у нашому житті, є статусний тип. його визначальною рисою є оцінка партнера у спілкуванні за його соціальним статусом: службовим, майновим, віковим, освітнім тощо.така оцінка прийшла з глибини століть, коли людина усвідомлювала себе переважно частиною родової спільноти.сприйняття себе як автономної особи стало результатом дуже тривалого і поступового розвитку її самосвідомості. жорсткість цієї установки, звичайно, залежала від характерів учасників спілкування, ситуативних моментів, але сама диспозиція ніколи повністю не зникала.

найбільш характерною для статусного спілкування є позиція «знизу вверх» або “зверху вниз”, тобто або наперед визначене ушанування вишестоячих на соціальній драбині, або зневажання тих, хто нижче за статусом.звідси походив, з одного боку, тон готовності до визнання пріоритета партнера, покірності, чинопочитання чи раболепності, а з іншого - погордості, панівної пихатості, презирства, грубості, холодної ввічливості тощо. багатовікове існування соціальної нерівності, верств і титулів зробило цю установку масовою і міцною.художня література донесла до нас багато прикладів раболепності і майже інстинктивного почитання титулів та звань.

інша характерна особливість статусного типу спілкування постає в сприйнятті людиною і самого себе як представника, в першу чергу, певної соціальної групи, а лише потім як носія ндивідуальних особистісних якостей.

слід нагадати, що уявлення людини про себе (я-образ, я-концепція) є досить складним утворенням, що включає в себе декілька компонентів.це суміш і реальної самооцінки, і оцінки себе очіма інших, і образу, до якого людина прагне, і передбачення того, якою людина може стати, і деяких інших моментів.але, незважаючи на складність структури я-образу, він завжди певною мірою залежить від оцінки оточуючих (я-дзеркальне).у статусному спілкуванні ця міра залежності була дуже значною, людині важко було, оцінюючи себе, звільнитися від нав’язаного соціальним середовищем ярлика: дворянин, кріпак, селянин, міщанин, чиновник, офіцер тощо, в результаті чого спілкування статусного типу завжди йшло з позиції оцінки себе й партнера перш за все як представників певного соціального статуса і тільки потім - в залежності від індивідуальних особливостей.

однією з найбільш гротескних ілюстрацій цієї думки може служити ситуація з відомого твору м.є салтикова-щедріна «казка про те, як один мужик двох генералів прогодував».соціальні ролі настільки закріпилися в поведінці мужика й генералів, що безглуздим чином продовжували діяти навіть на незаселеному острові, де вони абсолютно не відповідали ситуації.мужик став повним господарем становища, але він не міг уявити собі іншої ролі та іншої поведінки крім покірного та принизливого слідування звичному для нього статусу.

особливістю статусного типу спілкування була також безпосередність, одноплановість висловлювань при досить незначній ролі підтекстів, безхитрісність та висока емоційність комунікативної поведінки.

підтексти постають результатом розвитку інтелектуалізації спілкування і, з одного боку, збагачують висловлювання нюансами думок і почуттів, зокрема гумором, а з іншого - часто бувають спрямованими на вираз або підкреслювання власної значущості шляхом, наприклад, критики інших. на примітивному (в порівнянні з елітарним або сучасним ) рівні були слабко представлені обидві функції підтекстів, але, що важливо в аспекті нашої теми, - друга функція, бо у статусному спілкуванні значущість вищестоячих вважалася безперечною, і інші не мали наміру не неї претендувати.

бесхитрісність яскраво виявлялася у неприхованості намірів самоствердження: хвастощах, демонстрації високого статусу або заможності, бажанні бути краще за інших, що в наш час вважається проявом невихованості або наївності.