Лід тріщав, лускався, крижини лізли одна на одну, чисто було схоже на те, як женуть великий гурт корів. характеристика речення​

Твір-опис зовнішності людини за картиною в художньому стилі молодий шевченко (за картиною т. шевченка «автопортрет») тарас григорович шевченко — не лише відомий поет, але й відомий художник україни. з-під його пензля з'явилося чимало талановитих і неперевершених картин. свій перший автопортрет він намалював у 1840 році, коли стараннями друзів був уже викуплений із кріпацтва і почав навчання в академії мистецтв у петербурзі. його мрія здійснилася — він вільний і буде навчатися живопису! перед нами молодий шевченко, йому лише 26 років. темне волосся відтінює світлий відкритий лоб, легка привітна усмішка сховалася в куточках губ. погляд очей глибокий і проникливий, у ньому і смуток за пережитим, і сподівання на кращу долю, але водночас трохи підняте підборіддя підкреслює наполегливий і впертий характер. пізніше він напише: «караюсь, мучусь, але не каюсь! » овал обличчя юного тараса ніби освітлений дивним промінням на темному тлі. юнак, який зображений на картині, ще не знає, яка доля його очікує, тому погляд чистий, привітний. він ще не знає про допити, каземати, в'язниці, солдатську муштру, про заборону писати й малювати. йому зараз віриться, що він врешті вирвався на волю і тепер матиме змогу творити: малярський хист дасть можливість розкритися йому вповні. це був період, коли майбутній великий поет навіть не здогадувався про своє призначення. та це буде потім, а зараз він радий бачити всіх і вітати на своєму порозі.

глибоко зворушила мене народна «ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси».

із вражаючою виразністю в ній протиставляються дві жінки:   свекру­ха  і невістка. дівчина щиро і чесно «навік полюбила молодого хлопця». чого б іще бажати його матері? але та зненавиділа свою невістку. як тільки син пішов у солдати, закляла її так, що та «до сходу сонця тополею стала». але злодійка не зупинилася на тому — воліла б, аби тополина була зрубана руками її сина. а дівчина, навіть ставши тополею, не втратила любові й ніжності: «не рубай, коханий, бо я — твоя мила». а зворушли­вий рядок «на моєму листі спить  твоя  дитина» підтверджує, що занапа­щене було не одне життя.

я теж колись вийду заміж. але не доведи господи мати таку свекруху.