Розповідь на тему барви українського слова 6 клас

рідне слово — таке ніжне, барвисте, найдорожче. воно хвилює серце, бо мо­ва українська — це невичерпне джерело, скарбниця народного духу. вона мелодійна, ласкава, ніжна, багата. коли чуєш українську мову, здається, що це співа­ють лісові пташки, шумлять бурхливі гірські водоспади. мова — порадник і вчитель тим, хто її шанує і любить, і суддя тих, хто її зневажає.

ну що б, здавалося, слова…

слова та голос — більш нічого.

а серце б’ється, ожива, як їх почує.

так писав про рідне слово тарас шевченко. не можна не погодитися з вели­ким поетом. мова наша така мелодійна, неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, вона зіткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. для кожного українця рідне слово пов’язане з крає, з картинами сільської природи і міськими пейзажами. у ній відбиваються звичаї, традиції, розум і досвід, кра­са і сила українського народу. ще в дитинстві вона є нам пізнати світ, відкривати для себе таємниці життя. без мови не може розвиватися жодна нація, бо вона є людям обмінюватися думками, висловлювати почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.

ніжне українське слово пробуджує в нас людину. це те найцінніше, що пере­дає наш народ із покоління в покоління як найдорогоцінніший скарб. доки жи­ва мова, доти живий і народ.

століттями нашу мову гнали, переслідували, забороняли. у відповідь на приниження, гніт, сваволю український народ творив свою історію, культуру, плекав рідну мову. і мова зацвіла, наче троянда. ніжна і співуча, вона звучить у сер­ці кожного з нас. вона звучала раніше з уст українців, вона піснями додавала козакам сили, звучала у народних думах і піснях. вона приходила з творів і. котляревського і т. шевченка, і. франка. саме вони довели існування слів, від яких «серце б’ється, ожива, як їх почує».

тільки людина з глибоким почуттям патріотизму здатна зберегти в душі по­шану до рідної мови. бо слова «мова» і «батьківщина» духовно споріднені. а той, хто байдуже ставиться до мови, байдужий і до минулого, теперішнього і майбутнього свого народу.

мова народу — найчарівніший цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розви­вається. мова є нам завжди. є слова, які викликають радість і збуджують душу. це слова добрі, слова підтримки і співчуття. найніжнішими словами ми відкриваємо серце коханій людині, щирими розмовами довіряємо таємниці друзям, словами твердими даємо обіцянки. xx століття принесло нашій мові й культурі високі злети й найскладніші випробування. наше слово вмирало з го­лоду і бідувало, плакало за людьми, кинутими за ґрати, розстріляними, знищеними морально. слово українське стало ніби сховком людського духу, скарбни­цею, до якої народ складав і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід.

любіть україну у сні й наяву,

вишневу свою україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну, —

писав, незважаючи на заборони, в. сосюра.

не можна жити в україні, не милуючись рідною мовою, не знаючи і не вивча­ючи її. нашій мові, наче живій людині, потрібна любов і духовна міць. тож да­вайте пізнавати красу рідного слова, любити вітчизну, пишатися нашою барвис­тою, чарівною мовою!