Новела закінчується тим, що до Хоми прийшла жінка в червоній сукні в білу цятку. Спрогнозуйте продовження твору (4-7 речень) До іть будь ласка))

Основна думка:   боротьба трудящих зі своїми гнобителями точитиметься доти, доки існуватимуть класи, доки не переможуть трудящі. вступ (експозиція)  — палке слово автора про героїчну історію народу, про його нескорений вільнолюбивий дух. i частина  — втеча остапа і соломії від  пана. це  зав’язка сюжету. ii частина  — переправа через  прут  і поранення головного героя. iii частина  — перебування остапа у плавнях, пошуки соломією порятунку. поєдинок юнака з вовком. iv частина  — головні герої у циган, арешт остапа. v частина.  кульмінацією  повісті є спроба соломії визволити коханого з-під турецької варти.  розв’язка твору  — загибель головної героїні. епілог  — старий остап живе самотою і чекає зустрічі у вічності з коханою. сюжетні колізії  з несподіваними поворотами, з на межі життя і смерті свідчать про те, що м. коцюбинському справді вдалося створити цікавий, гостро сюжетний, пригодницький твір.

розкопана до мертвого піску, загиджена хімічними ві, наша земля викликає співчуття, наче вона жива істота. так воно і є — земля жива. чого б тоді її називали матір'ю і сестрою? від­мовляючи в розумі всім іншим істотам, люди не можуть собі цього уявити, але ті, хто працює коло землі, зауважили, якщо любиш землю, вона тобі віддячить. ми залежні від землі більше, ніж вона від нас, і, зрештою, спільно переживаємо природні катаклізми. смертельно небезпечні для таких маленьких істот як люди, хоча найменші, комахи, черв'яки, бактерії, не так потерпають.

людство терпить через повені, пожежі, землетруси, урагани так само, як внаслідок воєн. результатом цього є голод, мор, без­домність. тільки любов до життя дає людині змогу, оплакавши рідних, побудувати новий дім. треба бути постійно готовим до стихійного лиха, вміти рятуватись від нього. це не війна природи проти людини і не слід її проклинати. також не помста. земля та­кож страждає, коли її обличчя спотворюється. сили космосу сти­рають з планети цілі країни, знищують острови. якби земля булалише кам'яною кулею, що б змушувало її вибухати вулканами, ру­хати материками, опускати й піднімати морське дно?

людина нині здатна спотворити лице землі, цю тонесеньку плівку, що зветься ноосферою, але їй не дано проникнути до самого серця. нам не дано осягнути свідомість землі, бо хіба частка піз­нає ціле? але людина може вийти на контакт з усіма свідомостями всесвіту, вийшовши з мушлі власної свідомості. не технічний про­грес і добробут зроблять її щасливою, а гармонія з усім живим.

фантастика видається мені компенсацією неспроможності лю­дини вийти за межі п'яти відчуттів. у звичайній людині ще з ди­тинства паралізують бажання потрапити в майбутнє всілякі анти-утопічні історії. знищивши людську гідність на землі, суспільство починає воювати з космосом. не думаю, що нам щось загрожує. ті інші, мабуть, зичать нам тільки добра, вони не в змозі подола­ти величезні відстані фізично, лише духовно, бо дух і думка най­швидші в світі, коли вони вільні. а ми, на жаль, не знаємо законів усесвіту, хоча, безперечно, вони захищають кожну істоту. ми ма­тимемо колись прекрасний світ. він коштуватиме нам неабияких страждань, катастроф, але це буде справді царство боже, куди уві­йдуть спершу чисті душею діти і ті, хто багато любив.

нам треба позбутися ненависті до цього світу. він вартий спів­чуття .