Як було покарано покта за його аісні вільне слово (леся Українка давня казка)

Ось декілька народних приказок в українському стилі: « голий до голого не позиваеться.» (тобто йдеться про солідарність між роботящими селянинами); « рідна земля і в жмені мила.» (батьківщина – завжди залишається другою ненькою.); «на світі все знайдеш, крім рідної матері.» (ніхто і ніколи маму не замінить); « чия відвага, того й перевага! » (заклик бути сильним духом); « свій дім не ворог: коли прийдеш, то й прийме.» (немає нічого ріднішого, ніж своя хата); «син мій, а розум у нього свій.» (має свою непохитну, власну думку); « від теплого слова і лід розмерзає.» (заклик бути добрішими); « які мати та батько — таке й дитятко.» (яблуко від яблуні…); « із своєї печі і дим не гіркий. на чужому полі не матимеш волі.» (краще до останнього стояти на своєму, проявляючи волю, ніж мовчати у золотих кайданах); « багатій не відає — як бідний обідає.» (здебільшого вважалось, що усі багаті люди - скупі); «доки багатий схудне, бідний з голоду опухне» (див. вище)

Надійний,  активний,  весели,  й красивий,  розумний,  актуальний,  щирий,  вимогливий,  учудовий.    цей перелік можна продовжувати ще довго і все це – про мого тата, ішова ігора миколайовича. він для мене взірець в усіх справах. я часто замислювався – добро, в кого тато є, дужий, працьовитий. наша сім’я тримається на татові. він усьому голова: і поради він дає, як на світі жити. я йому вірю, тому що все, що він добився в житті – завдячує своїм рукам та своїм знанням.    прослідковуючи життя мого тата, можна побачити його професійний ріст. як і я, тато мріяв з дитинства стати водієм . його дитинство пройшло в мальовничому селі устинівського району. бездоріжжя та віддаленість від траси сполучення з містом, дало поштовх до того, щоб в дворі був транспорт. тато своїми руками склав перший свій велосипед «україна»,  потім пас худобу і заробив на мотоцикл «мінськ» будучи ще школярем, тато часто підміняв дідуся на тракторі - кормороздатчику. він з відповідальністю ставився до своєї роботи. на посівній, понад планом засіяв 450 гектарів. так як виріс він в сільській місцевості, роботи не боявся. змалечку доглядав за худобою, майстрував та лагодив загороди. навчався тато в школі – інтернаті, так як в селі школи не було. і там він був переможцем по шахам, і місце  на обласному конкурсі, і місце серед стрільців-юніорів з пневматичної зброї. мені є чим гордитися за тата.    як справжнього чоловіка призвали до лав радянської армії. це був час, коли армія розділялася і стала українською армією. тато служив в м. бровари.  коли проїжджаємо до києва, то він завжди мені з гордістю показує місце служби. гортаючи татів військовий альбом, я змінив своє ставлення до армії. багато моїх однолітків не хочуть йти служити, а я, навпаки, як і мій тато мрію стати солдатом. він часто говорить: „хто не був в армії, той не пройшов школу життя.” в його словах криється істина  життя. не треба цуратися будь-якої роботи - часто нагадує мені татусь, коли просить мамі на кухні. і все це не з проста. а тому, що мій тато здобув в  лавах збройних сил другу професію – професію повара. ми з мамою із захопленням дивимося на вправні руки татуся, коли він хазяйнує біля плити.