Метафора до тексту таємне товариство боягузів

Мокій:   «юнак з чорним висипом, під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очима.», «він кругом український», «він у дядька тараса вдався». мина: «двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: мазайло! жодна гімназистка не хотіла гу л яти — мазайло! за репетитора не брали — мазайло! на службу не приймали — мазайло! од кохання відмовлялися — мазайло! » дядько тарас   : «там такий, що в нього кури по-українському говорять.» тьотя мотя   : вважає себе «руською», а укаїнську мову «австріяцькою вигадкою». «краще бути ізнасілованной, нєжелі украінізірованной». лина мазайло: «мене обдурив: я покохала не мазайла, а мазалова,» уля : «у тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст.»

«є на світі моя країна, найчарівніша, як перлина. в моїм серці вона єдина. це моя україна». у кожного з нас одна єдина батьківщина. перш за все, це те місце, де ми народилися і виросли, яке ні раз і не двічі ми проміряли своїми ногами. по-друге, батьківщина – це наша рідна країна. батьківщину змінити неможна, як неможна змінити своїх батьків, тих, хто дав нам життя. і я вважаю, що де людина народилася, там вона повинна прожити своє життя і пройти до кінця свій шлях. для мене такою батьківщиною є моя рідна україна. я дуже люблю свою країну попри те, що може, для кого десь і краще. я впевнений, що для справжнього українця не може бути ніде краще, ніж на рідній землі. і кожен з нас може створити для себе та своїх близьких такі умови існування, які нічим не гірше умов у інших країнах. та цим не варто обмежуватися, треба прагнути до того, щоб життя постійно покращувалося для усіх наших співвітчизників. на тлі історії наша країна ще досить молода, тому її майбутнє повністю в руках наших сучасників та наступних поколінь. якою ми зробимо нашу батьківщину, такою вона і буде. я вважаю, що зараз ніхто не має морального права кидати україну напризволяще і тікати кудись за кордон. адже там ми все одно нікому не потрібні і наше життя буде залежати лише від нас самих. а ось рідній україні зараз дуже потрібні наші сили і наші знання, бо поставити її на ноги зможемо тільки ми. на мій погляд, той, хто іде з країни, зраджує своїх предків і позбавляє своїх нащадків справжньої батьківщини. вони напризволяще залишають могили своїх рідних і, ніби соромлячись свого походження, перш за все, намагаються втекти самі від себе. українці – це не тільки велика і могутня нація, це одна величезна гостинна родина. а у будь-якій родині добробут та гарні відносини будуть лише тоді, коли кожен буде відданим своїй справи, справі на благо інших. родина для мене – найсвятіше слово на землі, а мати родини для мене – це україна. я дуже люблю свою рідну україну і все своє життя буду боротися за своє щастя на рідній землі і за щастя своїх співвітчизників. я впевнений – труднощі мене не злякають. я щасливий від того, що народився і живу саме в україні. я люблю рідну землю за її неосяжні, красиві і безмежні простори. вийдеш в поле, і очі не можеш відірвати від справжнього моря зрілого жита, яке стоїть, наче непідступні стіни. увійдеш в це жито, і ти майже ховаєшся серед його колосків. і тільки синє небо стає твоїм дороговказом. така краса милує і заворожує мою душу. у нашій країні найрозумніші у світі люди, багата земля і достатньо невитрачених ресурсів. я один з українців, я громадянин україни. я тут народився, тут пройшло моє дитинство, тут я виховаю своїх дітей і зроблю для своєї країни все, що від мене буде залежати. я впевнений, що українська держава – могутня і миролюбна країна. ми зможемо мужніти і рости разом з нею. я щиро вірю в найкраще. а сьогодні я учень і повинен вчитися, щоб у майбутньому принести україні якомога більше користі.