Написати відгук до твору Кошеня пропало Марко Вітлер за планом Сегодня
1. Автор твору і назва книги.
2. Головна тема та ідея твору (головна думка твору).
3. Описати коротко головних героїв (або ключових моментах книги чи
твору)
4. Власне, індивідуальне ставлення до тексту: пояснення, чому твір
сподобався (чи ні), ніж воно відгукнулося в душі, про що змусило
замислитися, чому це потрібно читати і в наш час.
5. Кому б порекомендували прочитати цю книгу (або твір).​

Лінощі псують людину.  хочеться їсти, та не хочеться лізти.  тільки пить та гулять, а до діла руки болять.  іван на дуду грає, а марія з голоду на кутні співає.  ходить, як медвідь за горобцями.  пішла по масло, та й у печі погасло.  пішов провідать, та й зостався обідать.  їхав на обід, але й вечері не застав.  сидить надувається, три дні в чоботи взувається.  під лежачий камінь вода не тече.  лежали на боку, не заробили й на понюшку табаку.  пізня пташка очі продира, а рання уже носок витира.  хто пізно встає, у того швидко хліба не стає.  ти його в плуг, а воно тобі в луг.  гультяйство губить хазяйство.  ліньки без хліба обі.  ліньки пісні співають та латки латають.  у лінивого що у дворі, те й на столі.  із лежі не буде одежі, а зі спання не буде коня.  хто празників питає, той сорочки латає.  догулялись та доспались, що на зиму без хліба зостались.  лінивому жить весело, та їсти нічого.  лінь чоловіка не годує, а тільки здоров'я жує.  безділля мішай із ділом — з ума не зійдеш.  ледачому животові й пиріг вадить.  робить, як мерзле горить.  іде воювать, а рушниці не хоче брать.  ходить, як три дні не їв.  у неряхи та непряхи нема доброї рубахи.  хоч три дні не їсти, аби з печі не злізти.  як до діла, то й спина заболіла.  дожидатись долі, то не матимеш і льолі (сорочки).  як голодний, то їв би, а як наївся — спав би.

Война несет горе всем. кровь, боль, страдание и смерть. многие на фронт и климко не стал исключением. уже в самом начале мы видим какие трудности на его жизненном пути. но также, мы можем заметить, что мальчик серьезный и ответственный. посмотрите только на момент, где он вместе со своим другом приютили у себя учительницу с грудным ребенком. мальчик готов жертвовать собой ради этих людей, и понимая, что им придется голодать, отправляется по соль, которую на тот момент можно было менять на продовольственные товары. а когда климко спасает девушку от облавы вместе со старым безногим сапожником? беда сплочает и сближает людей. даже таких маленьких и беззащитных как климко. и ведь он добывает эту соль, возвращается домой и уже у самого дома схватывает фашистскую пулю. разве это детство? разве это жизнь для маленького мальчика?