Твір ми українці треба пліз буду страшно

Украї край краси й тяжкої недолі, неповторної пісні й волелюбного лицарства, край із багатою і на радість, і на криваві сторінки історією. але найбільше багатство кожної землі — її вірні дочки й сини. у поезії «ми йдемо» автор показав нас, українців, які гордо йдуть своєю віковічною землею: ми йдемо по україні: від степів до гір, від лісів до морів — звідусіль виходимо на прадавні шляхи, і немає нам ліку. нелегка доля судилася нашій україні. проте не здавалися українці та йшли у бій, бо не можна знищити той народ, у серці якого живе передане предками невгасиме полум'я любові до рідної землі, який віддасть усе, навіть своє життя, заради щастя й волі батьківщини! ми чинимо волю наших прадідів, це вони нас послали у путь, щоб ми йшли нашою віковічною землею. у цьому поході ми маємо вистояти, перебороти всі труднощі. бо мріємо про те, щоб на нашій землі панували доброта, порядність, чесність, народ був радісним, діти — щасливими. ми горді, що україна починає впевнено утверджувати себе на карті світу. віримо, що рідна мова досягне вершин великої пошани в кожній сім'ї, у селі і в місті. подивіться на карту! там ви знайдете нашу українську землю, де здавна жив, живе й буде надалі жити наш український народ. я мрію і вірю, що через декілька років, коли наше покоління буде міцно стояти на ногах, україна стане наймогутнішою, бо саме нам будувати нову україну. наш святий обов'язок — відродити батьківщину для щастя й злагоди. тож зробімо все можливе для майбутнього нашої держави! знову і знову бринять у моїй душі прості, але такі зворушливі рядки: ми йдемо по україні, пов'язані вишиваними дівочими руками рушниками, і радість сяє в наших очах.