1.Как зовут внука бабки Маланьи?
2.Как называется один из рассказов Шукшина?
3. Как как зовут героя одного из рассказов Шукшина?
4.Какой предмет разрисовал чудик?
5. Какое чувство по отношению к себе увидел Сергей духанин глазах продавщицей сапожек?
6.куда собрались ехать герои рассказа сельских жителей?
7. где была напечатана статья шефа кондрашина? 8.Как зовут брата чудика? 9.Как ласково называл Сергей духанин свою жену? 10.Что потерял сосед чудика самолёте?
11.Как назвал Сергей духанин сапожки?​

Для Травки (Затравки) "все люди были как два человека – один Антипыч с разными лицами и другой человек – это враг Антипыча". В Митраше она признала Антипыча и поэтому бросилась ему на когда его жизни угрожала опасность. Сам Митраша, понимая, что если собака бросится к нему, то погибнет и он сам и собака, повел себя умно и рассудительно, хотя и находился на грани смерти. Вот как пишет об этом Пришвин (в сокращении) :

"Глаза у маленького человека были сначала тусклые, мертвые, но вдруг в них загорелся огонек, и вот это заметила Травка. "Скорее всего, это Антипыч", - подумала Травка…

И когда загорелся огонек в глазах маленького человека, это значило, что Митраша вспомнил имя собаки. Потом омертвелые, синеющие губы маленького человека стали наливаться кровью, краснеть, зашевелились. Вот это движение губ Травка заметила и второй раз чуть-чуть вильнула хвостом. И тогда произошло настоящее чудо в понимании Травки. Точно так же, как старый Антипыч в самое старое время, новый молодой и маленький Антипыч сказал:

– Затравка!

Узнав Антипыча, Травка мгновенно легла.

– Ну, ну! – сказал Антипыч. – Иди ко мне, умница!. .

И собака, своей чистой душой подозревая что-то не совсем чистое в ясных

словах Антипыча, ползла с остановками.

Вот еще бы маленький ползок по земле, и Травка бы бросилась на шею

человека, но в расчете своем маленький человек не ошибся: мгновенно он

выбросил свою правую руку вперед и схватил большую, сильную собаку за левую заднюю ногу.

Так неужели же враг человека так мог обмануть?

Травка с безумной силой рванулась, и она бы вырвалась из руки маленького человека, если бы тот, уже достаточно выволоченный, не схватил другой рукой ее за ее другую ногу. Мгновенно вслед затем он лег животом на ружье, выпустил собаку и на четвереньках, сам как собака, переставляя опору-ружье все вперед и вперед, подполз к тропе, где постоянно ходил человек и где от ног его по краям росла высокая трава белоус. Тут, на тропе, он поднялся, тут он отер последние слезы с лица, отряхнул грязь с лохмотьев своих и, как настоящий большой человек, властно приказал:

– Иди же теперь ко мне, моя Затравка!

Услыхав такой голос, такие слова, Травка бросила все свои колебания: перед ней стоял прежний, прекрасный Антипыч. С визгом радости, узнав хозяина, кинулась она ему на шею, и человек целовал своего друга и в нос, и в глаза, и в уши".

Володимир Короленко був видатним українським та російським письменником. Він був гуманістом. У своїх творах митець ставив у центр людину, її переживання, проблеми та виклики. Твір “Сліпий музикант” є яскравим прикладом гуманізму автора. Він змушує задуматись над сенсом життя.

Читаючи оповідання, я усвідомив що людські можливості дуже широкі. Весь світ відкритий перед нами. Перед нами тисячі доріг, і тільки від нас залежить якою ми підемо і який цей шлях буде для нас. Наше щастя залежить від нашого вибору, перед яким ми стикаємось кожного дня, кожної миті. Навіть якщо доля існує, ми можемо її змінювати, кидати їй виклик. Адже ми люди, найрозумніші створіння на планеті, створені Творцем на його образ і подобу.

Сила людини справді неоціненна. Ми рідко про це задумуємось. Лише коли нас чогось позбавляють, ми що втрачаємо, тоді ми чітко бачимо власні помилки та невикористані можливості. Більшість з нас здорові, мають всі шанси стати великими людьми. Але як бути людям у яких можливості менші за нас? Це не означає що вони слабші й тому меншою мірою заслуговують на щастя. Головний герой оповідання народжується незрячим. Ми не зможемо ніколи зрозуміти як це насправді не бачити ніколи навколишнього світу. Маленька людина, яка народилась формується під впливом навколишнього світу. Споглядаючи природу гаючи за іншими людьми дитина як губка всмоктує інформацію, аналізує і робить висновки. Це відбувається навіть на несвідомому рівні. Але без органу зору все зовсім інакше.

Незряча людина може тільки уявляти світ. Він може бути настільки несхожим на реальний, що це просто нереально зараз нам усвідомити. Але сила людини справді велична. Адже навіть бувши позбавленим зору, вона може віднайти в собі сили жити, відчувати не гірше ніж зрячі. Маленький Петрусь натрапляти на труднощі почав дуже рано. Спочатку його ростили в тепличних умовах, де він був в повній безпеці. Живучи так, Петрусь вважав що це і є весь світ. Такий обмежений, такий комфортний і спокійний. Але він дорослішав і світ навколо нього змінювався незалежно від його бажань.

Перша зустріч з сім'єю Ставрученків його потрясла. Він відкрив для себе що існує якийсь інший світ, який вже не є такий комфортний і безпечний. Це стало для нього великим потрясінням і внаслідок цього починає почувати себе самотнім. Але Петрусь не здався, він почав боротьбу за щастя з такою наснагою, що перемога стала неминучою. За до мистецтва, талантів які в ньому ховались він досяг своєї мети. Мене вразив цей твір. Ми мусимо зрозуміти що життя це постійні прагнення і постійний шлях до мети. Не треба відмовлятись від боротьби, а радо її прийняти й тоді щастя відкриється нам.

Объяснение:

Стандоф