Переживаю сильно

писал итоговое сочинение по теме "какую вы книгу посоветуете, если человек устал надеяться"

я начал так:

отчаяние

книги направляют нас в трудных моментах, согревают и т. п

потом перешёл к аргументом из одной книги

в выводе опять же написал что эту книгу я посоветовал бы если человек устал надеяться, потому-то потому-то

будет ли у меня несоответствие если я писал по сути по борьбе с отчаянием?

Двадцяте століття переробило природу людини, і саме життя на землі опинимося на межі зникнення. Дві світові війни, концтабори, загибель мільйонів стали причиною того, що людське життя перестало бути найвищою цінністю. Франц Кафка фізично був відірваний від суспільства.

Письменник сам загнав себе у глухий кут самотності, але зраненою душею тонко відчував природу людини, її сутність і у творах намагався показати своє бачення всього, що відбувалося навколо. Герой новели “Перевтілення” – порядна і добра людина. Грегор Замза багато

працює, всі гроші віддає сім’ї, а найближчі люди радо приймають від нього цю жертву. Вони сприймають це як належне, навіть не замислюючись над тим, що у молодого здорового чоловіка має бути власне життя: свій дім, дружина, діти.

Грегор рано встає, тяжко працює, і його заробітки дали можливість сім’ї жити в достатках, мати прислугу, не замислюватися над майбутнім. Та одного дня сталося непоправне. Грегор перетворився на комаху, його перестали розуміти батьки і і гетра.

Він в одну мить втратив ілюзію, що його життя має неабияку цінність не тільки для нього, а й ще хоча б для декількох людей у цьому світі.

Фірма

уособлює усе суспільство. Керівник фірмою залишився глухим до благань найстараннішого робітника вислухати його, зглянутися на його безпомічний стан і не виганяти з роботи. Фірма, а значить, і суспільство відвернулися під Замзи.

Найближчі Грегору люди теж залишилися глухими до горя сина і брата. Батько, побачивши, на яке страховисько перетворився син, схопив палицю і став запихати його в кімнату, а потім кидав у нього тверді великі яблука, доки не покалічив. Мати спочатку зомлівала, коли бачила сина, а потім неначе змирилася з його нещастям і перестала цікавитися станом Грегора. Єдиною людиною, яка насправді співчувала, була сестра, зовсім молода дівчина, але мине небагато часуі вона першою заговорить про те, що Грегора треба якось позбутися. Вона не могла точно знати, розуміє її брат, але навіть дверей вітальні не зачинила, щоб він бодай не почув її вироку. Сім’я формально неначе ще піклувалися про Грегора: ставили їжу, прибирали у кімнаті.

Але ніхто не поцікавився, чому він нічого не їсть, а кутки кімнати були устелені пилюкою. І все ж герой не тільки не ображався на батьків і сестру, він із задоволенням пригадував, скільки встиг зробити для родини і що ще сподівався зробити найближчим часом, якби не трапилося з ним такого лиха. Він мріяв віддати сестру до консерваторії, адже вона любила музику й добре грала на скрипці.

Своє щастя Грегор бачив у тому, щоб його сім’я жила заможно, без матеріальних проблем.

І ось комаха тихо помирає в своїй кімнаті, а сім’я полегшено зітхнула, адже тепер вони можуть жити тільки своїм життям.

Виявилося, що в них є невеликі кошти для того, щоб протриматися деякий час, не думаючи про злидні. Батько забув про свою старість і знову пішов працювати, мати, хоча й хвора на астму, але ще в змозі прикласти руки до роботи, сестра заробляла непогані гроші в крамниці. Ніхто не впав у відчай, світ не перевернувся від того, що померла людина-комаха.

Все залишилося так, як і було.

Хто ж винен у цій смерті? Суспільство? Родина? Ні! Адже ніхто не хотів, щоб із Грегором Замзою трапилося таке нещастя.

Він як людина, як особистість, як вище Боже створіння помер не у мить перетворення, а тоді, коли вирішив забути про себе, про своє життя. Не можна присвячувати своє життя будь-кому чи будь-чому. Треба хоч трішки любити себе, думати про свою душу, і тоді людська Природа не дасть перетворитися будь-кому на комаху.

Фонвизин Денис Иванович (1745 – 1792) – русский писатель, драматург, публицист, переводчик, представитель русского классицизма, создатель национальной бытовой комедии. Автор известной пьесы «Недоросль».

Детство и образование

Денис Иванович Фонвизин родился 3 (14) апреля 1745 года в Москве в дворянской семье, происходившей из ливонского рыцарского рода. Начальное образование будущий литератор получил дома. В семье Фонвизина царила патриархальная обстановка.

С 1755 года Денис Иванович обучался в дворянской гимназии при университете в Москве, затем на философском факультете Московского университета. В 1760 году Фонвизин, в числе «избранных учеников» уезжает в Петербург, где знакомится с Ломоносовым.

Начало творческого пути

С 1760-х годов Денис Иванович создает свои первые произведения. Раннее творчество Фонвизина отличалось острой сатирической направленностью. Так, предположительно к 1760-м годам относится не опубликованная при жизни автора пьеса, так называемый «ранний „Недоросль“», впервые изданная только в томе 9-10 серии «Литературное наследство» в 1933 году. Параллельно писатель занимался переводами. В 1761 году Фонвизин перевел на русский басни Хольберга. В 1762 году – произведения Террасона, Вольтера, Овидия, Грессе, Руссо.

Болезнь. Последние годы

С 1783 года Денис Иванович путешествует по Европе, посещает Италию, Германию, Австрию. В 1785 году у писателя случается первый апоплексический удар. В 1787 году Фонвизин возвращается в Россию.

В последние годы своей краткой биографии Фонвизин страдал от тяжелой болезни – паралича, но не прекращал заниматься литературной деятельностью. Несмотря на запрет Екатерины II на издание пятитомного собрания сочинений, Денис Иванович в это время создает комедию «Выбор гувернера», фельетон «Разговор у княгини Халдиной», работает над автобиографией «Чистое признание» (осталась неоконченной).

1 (12) декабря 1792 года Денис Иванович Фонвизин умер. Похоронили писателя на Лазаревском кладбище Александро-Невской лавры в Санкт-Петербурге.