План по теме сын артиллериста 5 частей

Наверное, Бурова ранило здорово, пуля, похоже, навылет пробила бок, и раненый медленно исходил кровью. Сознание его то и дело меркло, растворяясь в чудовищной боли, которая теперь властвовала почти во всем теле, сердце обмирало от слабости, и он проваливался в мучительный мир призраков. Однако по ту сторону сознания боль эта превращалась в муки несколько иного характера, чем наяву, там он страдал душевно, от какой-то непонятной несправедливости, постигшей его. Физически он чувствовал себя лишь напрочь обессилевшим и опустошенным, с неуклюжими ватными ногами и такими же ослабевшими руками. Этими руками он едва держался за край кузова своей полуторки, стремительно катившейся под уклон по дороге к Залесскому озеру, где был мостик через протоку в другое, поменьше озеро. Но мостик этот исчез самым непонятным образом, не осталось даже следа от него, полуторка набирала скорость, а он не в состоянии был взобраться в кузов, чтобы попытаться остановить ее. Почему она покатилась, того он не знал: может, не поставил на тормоз, а может, кто-то другой управлял ею в кабине, но машина вскоре должна была свалиться с обрыва.Буров стонал, кричал даже, но не слышал своего крика, как его, наверно, не слышал никто, хотя рядом по дороге шли и ехали люди. Это были странные люди, все в незнакомой коричневой форме, японцы, что ли? Многие из них поблескивали очками на плоских косоглазых лицах, подозрительно поглядывали на него, но никто не попытался ему И вот наконец случилось то, что не могло не случиться – машина оторвалась от дороги… Только в протоку она не свалилась, полет ее странно замедлился, она вроде бы даже поднялась в воздух, и с нею поднялся он, все так же уцепившись за борт. Минуту спустя он уже парил в воздушном над озером, и ему стало вроде даже приятно в этом мягком, плавном парении. Земля и озерные берега отдалились, исчезли из виду, окутанные предвечерними тенями. В этом теплом безветренном он ощутил себя словно в нежарком банном пару. Недолгое его блаженство оборвал громкий, суровый окрик, раздавшийся откуда-то сверху, смысл его Буров понять не мог, но тревога уже охватила его, он знал – сейчас что-то случится.

Тема кохання — одна з вічних тем у літературі. Кожен письменник висвітлює її по-своєму, але є твори, що стали зразками розкриття цієї теми. Коли йдеться про кохання молодих людей з родин, що ворогують між собою, ми відразу згадуємо шекспірівських героїв — Ромео і Джульєтту.

Драму В. Шекспіра “Ромео і Джульєтта” я прочитала тільки цього року. Фільм за її мотивами подивилася набагато раніш. А те, що “немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту”, знала ще із самого дитинства. І упевнена, що багато хто, ще не відкриваючи том Шекспіра, уже знав про героїв цієї драми, адже всі закохані, щасливі або нещасливі, — це ті ж Ромео і Джульєтта, здатні віддано і жагуче кохати, а будь-яка любов, як відомо, по-своєму трагічна.

Основна тема шекспірівської трагедії — викриття нескінченних міжусобних чвар. Ці чвари погубили двох чудових молодих людей. Ніхто зі старійшин роду Монтеккі і Капулетті вже не пам’ятав, через що почалася ця ворожнеча, але вона захопила і молодь, заважаючи їй жити. У родині Капулетті росте дочка. Джульєтті лише тринадцять років, вона слухняна, шанує батьків. Але її покірність має межу. І ім’я їй — Ромео Монтеккі. Світле почуття до сина ворогів своєї родини неминуче вступає в суперечність із традиціями, з волею батьків. Ромео, довідавшись, хто його кохана, відчуває наближення грози. Але любов для нього сильніша за смерть. Проти закоханих увесь світ. Ромео в сутичці з Тибальтом, двоюрідним братом Джульєтти, вбиває його і під загрозою страти змушений залишити місто. Але святий обряд вінчання уже відбувся. Розлука гірше від смерті. Трагічна розв’язка наближається. Джульєтта випиває сонне зілля. Довідавшись про “смерть” коханої, Ромео п’є отруту. Прийшовши до пам’яті після сну, Джульєтта бачить, що сталося непоправне, і, вихопивши кинджал із піхов Ромео, заколює себе.

Ромео і Джульєтта гинуть, але не розлучаються. Вони вмирають разом, їхня любов перемагає смерть, тому що загибель молодих людей назавжди усуває вікову ворожнечу. їхня смерть змушує задуматися Монтеккі і Капулетті, правителів Верони й усіх, хто залишився в живих. Чи не час покінчити з кривавими чварами?

Любов за власним вибором протистоїть середньовічному шлюбу за розрахунком та штовхає Ромео і Джульетту, людей уже доби Відродження, на героїчні вчинки, їхнє кохання не знає меж, у п’єсі це почуття оспіване з великою поетичною силою. Шекспір — чудовий знавець людських характерів. Ромео і Джульєтта — ще підлітки, їхня вдача формується, і драматург показує ці зміни під впливом кохання і пережитого. Так само, як Джульєтту кохання перетворює на самостійну і героїчну жінку, так і Ромео мужніє, пізнавши справжню силу почуттів.

По смерті Ромео і Джульєтта, «медовий місяць» яких був такий короткий і гіркий, обидві ворогуючі родини зібралися біля спільної могили, де поруч, як не прийшлося за життя, спочиватимуть їхні діти.

Ми не знаємо, чи є у них інші спадкоємці, чи, може, перервався рід. Та це й неважливо. Важливо те, що перемога молодих відбулася, гірка і страшна, але звершилося: Монтеккі й Капулетті об’єдналися, вони тепер «крев¬ні» і згасла столітня і безглузда ворожнеча.

Перемога!

Але, немає на світі більш сумної повісті, ніж повість про Ромео і Джульєтту…