Отзыв о произведении "сигнал" в. м.гаршин(объем 1,5 страницы)

ответ:В некоторой области, в некотором городе, в некой школе был 5"а"кл. И такой уж был он не управляемый жуть. Каждый день что-то случалось. Учителя голову сломали, не знают что делать. При этой школе жил сторож, так, не приметный старик. Смотрел он на все это, как дети, словно чертята, учителей изводят и решил школе. Стал он думать, как же их проучить да уму разуму научить. Когда дети спускались на физкультуру, то вещи свои оставляли в гаодеробе, за которым присматривал старик. Стал старик портить вещи, в дневниках писать всякую гадость. Дети все перессорились, обвиняли друг друга, даже и не подозревая, кто это мог сделать. Ведь на старика и подумать никто не мог. Перестали ребята дружить и наступила такая тишина и на перемене и на уроке. Дети следили друг за другом и ябедничали. Учителя и представить не могли, что настанет день такой. Ругали детей и дома. ВСе отдали бы дети за то, чтобы как прежде вместе играть, дружить .Поняли они, что не с все это с ними случилось. РАзобрались они во всем. Но старик так увлекся, что не хотелось ему все вернуть на свои места. В от и вывод, не делай плохо другому, не поняв, а каково было бы тебе.

Справедливо вважати твір Річарда Баха однією із найглибших філософських алегорій XX сторіччя. Дорога героя повісті - це дорога до свободи та безмежних можливостей людської особистості. "Стверджуючі, що ти чогось не можеш, ти позбавляєш себе всемогутності" [3] - ось кредо автора і він переконливо доводить практичну цінність цього постулату. Бах - письменник-фантаст, але його фантазії наближують читача до тієї справжньої реальності, яка прихована від наших очей завісою повсякденності. Але щоб досягти істини, потрібно принести немалу жертву - відмовитись від нудьги, тобто від обмеженості та безбарвності свого існування, та відважитись наповнити її дивами та пригодами [13]."Ця книга Річарда Баха має подвійний вплив, - писав відомий американський фантаст Рей Бредбері, - вона дарує мені відчуття польоту та повертає мені молодість" [13].Цей твір вражає читача не тільки своєю змістовою конструкцією а й історією написання. Як розповідав сам Річард Бах, одного разу гуляючи по туманному узбережжю каліфорнійського каналу Бельмонт Шор він почув голос, який сказав: "Чайка на імя Джонатан Лівінгстон", потім Бах побачив видіння, яке промайнуло у його голові у вигляді кінофільму [8]. Підкорившись цьому голосу, він поквапився додому, щоб записати все те, що він побачив. Але видіння було коротким, а продовження не послідкувало. Бах намагався закінчити історію, але у нього нічого не виходило до тих пір, доти через вісім років він не побачив продовження [8]. Правда це, чи рекламний трюк - невідомо, але точно можна сказати, що Річард Бах написав повість про чайку і у 1970-му році вона була надрукована в журналі, а у 1973 році був знятий фільм [13].Спочатку вона не привернула увагу ані читачів, ані критиків. Незабаром вона здобула популярність, була перекладена багатьма мовами та зробила імя Річарда Баха відомим не тільки в США, а й в інших країнах. Її читали в Америці, Європі, Австралії [8].За жанром цей твір є повістю-притчею тому, що:- це твір малої форми;- в основі сюжету - розповідь, історія;- наявність моралі;- головний художній прийом - алегорія;- два зміста (I - текстовий - побудований на прямому розумінні фраз, які створюють текст (спроби Чайки опанувати фігури вищого пілотажу, досягти досконалості в польоті та передати свої знання учням [8]), II - символічний - побудований на символічних значеннях окремих слів.);- образи мало індивідуалізовані;- події не визначені ні хронологічно, ні територіально: всі польоти проходять над якимось морем, тут і зараз;- сюжет прямолінійний: не забігає наперед, щоб створити драматичне напруження, ні повертається назад, щоб повідомити додаткові деталі;- автор зупиняється лише на важливих, головних моментах не відволікаючись на дрібниці та описання. Але переповісти його дуже важко, бо філософський зміст дуже глибокий і має бути розгаданий читачем, і кожен читач може зрозуміти його по-своєму