2 Устанавливаем, на каком материке находится описываемая рельефа​

Николай Пржевальский – великий русский путешественник, географ и исследователь Азии. Путешественник участвовал в ряде экспедиций в Центральную Азию, за что удостоился звания почетного члена Академии наук. Он родился 12 апреля 1839 года в Кимборово – деревне в Смоленской губернии. Его отец был мелким помещиком и поручиком в отставке, а дядя П. А. Каретников – заядлым охотником.

В 1855 году, окончив Смоленскую гимназию, Пржевальский отправился в Москву, где был принят унтер-офицером в пехотном полку. В 1863 году он завершил обучение в Академии Генштаба, выпустил свои первые работы и отправился на службу в Сибирский военный округ. Там Пржевальский начал всерьез увлекать географическими исследованиями. Его активно поддерживали Семенов-Тян-Шанский и другие ученые. В 1867 году он совершил путешествие в две области: Центральную Азию и Уссурийский край. Затем его назначили старшим адъютантом в войсках Приамурского края. Когда ученый вернулся домой, на основе своих наблюдений, он смог написать два значимых трактата. Первый – «Путешествие в Уссурийский край» и второй – «Об инородческом населении в южной части Приамурской области».

В 1871 году состоялось первое путешествие Пржевальского в Среднюю Азию. В результате появилось сочинение «Монголия и страна тунгутов». Следующая экспедиция была предпринята в 1876 году. На этот раз исследователь решил пройти через Тянь-Шань. Экспедиция оказалась удачной, и Пржевальский открыл хребет Алтын-Таг. В 1879 году экспедиция в Тибет. Однако до столицы страны Лхасы так и не удалось дойти. В 1883 году ученый совершил путешествие к Тибетскому нагорью.

А в 1888 году он отправился к русско-китайской границе через город Самарканд. Во время этого путешествия, после очередной охоты ученый простудился и умер. Труды Пржевальского имеют большую ценность и были переведены на многие языки.

Ко́рисні копа́лини України — корисні копалини в межах України.

Україна належить до провідних мінерально-сировинних держав світу. Поєднання різновікових (від архею до кайнозою) структурних елементів, що сформувалися внаслідок впливу всіх властивих становленню земної кори процесів, зумовило широкий діапазон корисних копалин, що становлять мінерально-сировинну базу країни. На початок XXI ст. Україна, яка займала всього 0,4 % земної суші і де проживало 0,8 % населення планети, мала в своїх надрах 5 % мінерально-сировинного потенціалу світу[1][2][3].

Станом на 1 січня 2019 р. в Україні налічувалося 2233 родовища горючих корисних копалин, 147 — рудних, 4676 — нерудних, 1705 родовищ підземних вод, лікувальних грязей та ропи[4].

В Україні у значних обсягах видобувалося кам'яне вугілля (2 % світового видобутку), залізні та марганцеві руди (4 % та 10 % відповідно), графіт (4 %), каолін (18 %), уранові (2 %), титанові, цирконієві руди, германій, нерудна металургійна сировина, сировина для виробництва будівельних матеріалів та ін.

На час проголошення Україною незалежності мінерально-сировинний комплекс забезпечував близько чверті валового національного продукту, із видобуванням та використанням корисних копалин було пов'язано близько половини промислового потенціалу країни та до 20 % її трудових ресурсів.

Від реалізації мінерально-сировинної продукції (у першу чергу, чорних металів та виробів із них) Україна отримувала близько третини експортного виторгу.

Однак у 90-х роках XX-го ст. внаслідок скорочення обсягів геологорозвідувальних робіт (утричі—вчетверо) приріст розвіданих запасів більшості важливих корисних копалин перестав компенсувати їх видобуток.

Вартість розвіданих запасів на початок XXI ст. становила 150—200 тис. доларів США на душу населення